Роберт Вано: оголене чоловіче тіло цивілізований світ не обурює

Історія Роберта Вано – неймовірна історія.

Він народився в Чехословаччині, у 1967 емігрував в США, працював перукарем і візажистом. Потім став асистентом у фешн-фотографів. А вже через два роки Вано робить власні проекти для Harper's Bazaar, Vogue, Elle і Cosmopolitan. 

- Роберте, як відбувся цей перехід від візажу до власних фотопроектів?

- Це було природно. Я 10 років знаходився в цьому середовищі, залишалося зробити лише один крок, щоб стати фешн-фотографом. Зараз я щасливий, що так все повернулося. І що протягом життя мені вдається займатися улюбленою справою і жити за рахунок цього.

- Кажуть, що у вас взагалі немає постійного місця життя, це правда?

- Так. Далай Лама казав, що якщо хочеш проблеми – купи щось. У мене немає дому, сім’ї, дітей, собаки, машини… Тільки камера і потяг до прекрасного.

- А що вас надихає на нові ідеї у фотографії?  

- Найбільше мене надихає кіно… Особливо італійський неореалізм: Росселіні, Де Сіка, Фелліні, Пазоліні…

- Що таке "краса"? Як ви зазвичай розумієте, що фотографія готова?

- Важко отак просто сказати, що означає "краса" … Що красиво для одного, необов'язково красиво для іншого. У мене був тривалий процес навчання у кращих професіоналів, естетів. І зараз, якщо щось, що я бачу, красиво для мене, я щасливий. Але мої фото мають бути красивими в першу чергу для мене. Не важливо що на фото: чоловіче чи жіноче тіло, тюльпани, будь що, головне – це має бути красиво.  

- Скільки фото ви привезли до Києва і хто їх обирав?

- Не я. Знімаю з себе всю відповідальність. У «Платиновій колекції» більше 200 фото, сюди привезли 43. Як на мене, тут є всього по трошки: квітів, еротики, природи, натюрмортів… Але я вже на відкритті бачив у деяких неоднозначні погляди і вирази облич на мої фотографії. Особливо там, де хлопці красиві і голі. 

- Доречі, про оголене чоловіче тіло. Чи були у вашому житті випадки, коли доводилось стикатись з нерозумінням людей щодо такої естетики чоловічого тіла у ваших фото?

 - Тема чоловічої оголеного тіла ще досі хвилює людей, особливо чомусь у пост-радянському просторі. Критика іноді дуже жорстка та суб'єктивна. І це незважаючи на всі ці роки свободи слова, волевиявлення і демократії… Я люблю чоловіків, чоловіче тіло – я цього не приховую. Цивілізований світ красиве чоловіче тіло не обурює. Воно лякає тільки закомплексованих, тих, що досі живуть у міцних "лапах" стереотипів. Можливо я помиляюсь, але в Україні (і не тільки) оголене жіноче тіло – це норма, буденність, це нічого особливого. А якщо чоловіче – то це шок. Дивно.

- Ви вперше в Києві. Що вразило найбільше?

- Тут дуже багато красивих людей. І хлопців, і дівчат. Я вражений. Але основна більшість – дуже як це називається «пригружені», ніби їх зверху чимось придавили важким. Може це якісь побутові проблеми, не знаю. В них відчувається мікс туги і нудьги…

Джерело: «Центр просування культури «Свідомо»