Чеський фотограф: я б не розстелив рушник на смітті

На вигляд – типовий відмінник в окулярах і картатій сорочці. Насправді – непосида, що проїхав усю Транссибірську магістраль, а потім закохався у Севастополь. На «Дні чеської фотографії» він привіз аж чотири серії документальних фото і представив нову книгу «Sevastopol». «Свідомо» поспілкувалося з Міланом Бурешем – любителем соціалістичних пейзажів та українських дівчат.

Мілане, серія LCA схожа на випадкову добірку фото. В чому ідея?

Так, ви праві, випадкова добірка – і саме в цьому полягала ідея. А назва LCA – від абревіатури, якою називають фотоапарат «ломо». Свій перший ломо я отримав ще маленьким від свого тата. Ломо дуже компактний, у нього невисока якість, але його перевага – його дуже зручно носити з собою і фотографувати цікаві ситуації, в які ви потрапляєте. І ця серія не має жодної ідеї – я просто ходив і знімав красиві, дивні, абсурдні,смішні речі й ситуації, але для мене вони всі мали якесь значення. Наприклад, в одній кав’ярні мені принесли дуже несмачну каву. Вона була просто огидна. І я подумав – а що, як я її просто зараз виллю вгору і сфотографую? Це фото теж є у серії, і, як на мене, вийшов дуже цікавий кадр. А потім ця серія стала моєю бакалаврською роботою в університеті.

Ви привезли ще один проект, «Подорож у часі». Чому  ви знімали його саме в Москві?

Ідея виникла, коли я працював над іншим проектом. Ми з колегами-фотографами проїхали всю Транссибірську магістраль – від Москви до Улан-Уде. Ми зупинялися на день-два в кожному місті і намагалися його зрозуміти. Але Москву за два дні зрозуміти просто неможливо! Тому я вирішив повернутися. І потрапив у Третьяковську галерею. Отам мене здивувало дуже багато речей! Я зрозумів, що в цій галереї якимось дивним чином законсервований соціалізм. Його ще можна інколи побачити на вулицях, але в Третьяковці якась надзвичайна концентрація! Це і змусило мене почати фотографувати.

Чому після Москви ви обрали Севастополь? Теж через концентрацію соціалізму?

І так, і ні. В першу чергу тому, що в Севастополі живе мій друг. Діло було так: він дуже захоплювався фотографією і хотів навчатися в Чехії – чув, що там найкращі школи фотографів. Але це було б дуже обтяжливо для його родини. Тому він поїхав у Чехію, рік вивчав чеську мову, а потім вступив в університет – там ми і познайомились. Він кілька разів кликав у гості, і одного разу я таки напросився до нього і приїхав. А потім приїздив ще і ще – мені дуже подобається Севастополь. Він справді особливий, причому взимку – влітку він якось втрачає свій шарм.

Що вам там найбільше запам’яталось?

Там дуже особливе море. Якесь не таке, як в інших містах – навіть не знаю, як пояснити. Ще – моряки і курсанти. Я не збирався їх фотографувати, це ж дуже банально, це є на всіх фото з Севастополя. Але, коли я їх побачив, не втримався. І вирішив, що одне-єдине стереотипне фото у книзі має бути. Ще я дуже запам’ятав Різдво: у мене був вибір – піти в церкву чи піти на площу біля універмагу. Я вибрав універмаг, там верещав динамік, супермаркет проводив якийсь розіграш призів, і всі купували дурні непотрібні речі. І роздавали кульки. І я сфотографував дуже милу дівчинку, в рожевій шапці, з бантиком – і чорною кулькою з черепом.  Ну,звісно, їжа – мама мого друга просто фантастично готувала, і найбільше мене вразив холодець.

 

Мілан, Ви захоплюєтесь Севастополем, однак відзняли там багато некрасивого.

Так, там дуже багато таких речей. Такі залишки соціалізму – оці будівлі, Леніни з відбитими носами. Пам’ятаю, у мене була дискусія з одним чоловіком, який у мене запитував: чому я фотографую сміття, адже він у Празі не фотографував сміття? І мені довелось дуже довго пояснювати, що документальне фото – це не завжди щось хороше, це речі як вони є. І я не можу уявити, щоб я пішов на пляж і розстелив рушник  біля сміття.

 

«Центр просування культури «Свідомо» – джерело інформації про Дні чеської фотографії в Києві.