Майбутнє за тими, хто вивчає минуле

Читаючи тексти та слухаючи інтерв’ю з сучасними молодими фотографами з-за кордону, мене завжди щиро дивує їх підхід до роботи. Вони можуть займатись цікавою чи нецікавою темою, робити нудні або яскраві проекти, бути актуальними і не дуже. Але професіоналізм і майстерність, якими вони володіють, радує і одночасно прояснює багато чого в українській фотографії, де не всі вітчизняні майстри можуть порівнятись за ступенем освіченості з юними даруваннями з «європ». 

Фото: РайанМакГінлі

Забавляють спори останніх років щодо класичної та сучасної фотографії. Шанувальники класики традиційно звинувачують сучасну фотографію у відсутності моралі, у надуманості, у профанації. Прихильники сучасної фотографії посміюються над класикою, стверджуючи, що вона мертва, пахне нафталіном і не актуальна.

І тільки освічена людина розуміє, що ці суперечки не мають сенсу. Тому що класична та сучасна фотографія є лише набором різних інструментів для створення продукту. І той, хто сьогодні займається фотографією як художньою практикою, має володіти ними, незалежно від того, що конкретно буде використано для роботи. А єдиною причиною спору є банальне небажання освоювати нові або існуючі багато років прийоми. 

Фото: Стівен Шор

На жаль, ні досвідчені метри, ні молоді таланти, не прагнуть у своїй більшості розширювати область знань у сфері візуального мистецтва. Минуле покоління закостеніло в своїх поглядах і уподобаннях, вважаючи себе занадто дорослими для того, щоб набувати новий досвід. Молодь намагається переступити через 70-річний візуальний «бекграунд» (саме стільки тривав застій у фотографії радянського періоду, в той час, як у Європі та інших країнах фотографія розвивалась) і одразу стати «сучасним художником». І тут же позначається відсутність базису, стає очевидною незрілість, вторинність авторських ідей.

Фото: ДайдоМоріяма

Молодий європейський фотограф (дуже молодий!) розказує про свої проекти, оперуючи такими поняттями як образ, метафора, архетипи. Він звертається до алюзій на твори живопису, кіномистецтва, класичної літератури. І це, безумовно, не тільки питання художньої освіти, але і освіти взагалі.

А що ж наші? Ну то й що, не читали Чехова, не поглиблювались в історію мистецтва, не ходили в музеї. Зате ходять на відкриття модних виставок, «тусять»…

І поки вони «тусять», мимоволі задаєшся питанням, куди рухається українська фотографія. Схоже, що вона скаче по колу як конячка в цирку, претендуючи на лаври слави. Але, на жаль, до слави, і навіть до лаврів, не доросла. 

Фотографія як предмет мистецтва, це не тільки те, що на ній зображено. І без аналізу, без осмислення теми, без знання історії тут не обійтися. Адже що таке професійна фотографія? Це, насамперед робота з архетипами, з конфліктом, з драматургією. На «тусовках» про це не говорять. Але про це можна дізнатись у книгах, на лекціях по художньому мисленню, історії і теорії фотографії.

Фото: НанГолдін

Багато хто вважає, що, мовляв, не актуально тепер працювати з кольором, формою, композицією. Все це застаріло і потребує повного нехтування. І знову позначається відсутність освіченості. Ну, неможливо порушувати правила, не знаючи азбуки! Все перераховане вище і є своєрідною азбукою для тих, хто працює з візуальним матеріалом. Вивчіть ази, а потім порушуйте на здоров’я! 

І не поспішайте полегшити собі роботу. Середній або великий формат, штатив, зйомка на плівку, один кадр на годину, щоб спина нила від стомленості. Щоб за кожним кадром відчувався ваш труд, щоб пахло вашим потом и вашою кров’ю.  

В кінці кінців, давайте подивимось на сучасних закордонних фотографів, всі вони так чи інакше користуються канонами образотворчого мистецтва, до того ж прикладають колосальні зусилля для реалізації своїх ідей. Всі вони у досконалості володіють історією, теорією та технікою. Вони знають як розвивалась фотографія, що впливало на розвиток у контексті часу та історії мистецтва в цілому. І які прийоми слід використовувати для того чи іншого впливу на глядача. 

Фото: ДжефУолл

Під час одного з останніх візитів Бориса Михайлова до Києва ми говорили про ситуацію в західній фотографії і про те, що соціальний «треш» більше не цікавить глядача. Глядачу потрібна фотографія як картина. Тобто намітилось певне повернення до класичного твору, що потребує від фотографії епічності та глибини. Не зупиненої митті і не потоку свідомості, а осмисленої серйозної аналітичної роботи, від ідеї до її ідеального втілення.

Це тільки тенденція і справа кожного автора слідувати їй чи ні, але в чому я дійсно впевнена, так це в тому, що майбутнє нашої фотографії за тими, хто вже зараз вивчає минуле. Хто цікавиться історією класичного мистецтва, історією фотографії, кіномистецтва, хто читає не тільки біографії відомих фотографів, ае і аналізує їх роботи, хто намагається розібратись з теорією фотографії як культурного феномену.

Фото: Грасіела Ітурбіде

В нашій країні з художньою освітою для фотографів непросто, і це наш «бич». Але ті, хто потребує розвитку, все ж, знаходять можливість і відвідують окремі заходи. Прекрасні лекції з історії мистецтва організував Культурний проект. Історію фотографії і художнє мислення пропонують освітні програми PhotoCULT. У Школі Марущенко допомагають розібратись із сучасною фотографією. З’явились книги з фотографічної теорії.

Хотілось би вірити, що з мертвої точки ми таки зрушились, залишилось тільки набрати обертів. Крок за кроком, по крупинці збираючи багаж знань, до формування високого рівня власної візуальної культури, а значить і візуальної культури в нашому суспільстві.

Ірина Рузіна