Фотоклуб "5х5" (Львів) за підтримки Культурного фотографічного центру PhotoCULT в рамках Інтерфесту "Київська фортеця" представляє виставку фотографій "Галицький слід. Бучач 2012" авторів Влода Кауфмана, Марти Швець, Лук'яна Турецького і Кості Смолянінова.

Сліди – знаки присутності тут колись чогось, чого вже нема, про що тепер нагадує лише слід. Сліди – це щось незвичне у звичному оточенні. Щоб їх вирізнити зі звичного оточення, потрібен незвичний, навіть прискіпливий погляд. Сліди відображаються і залишаються в пам’яті, в історії, в культурі. Слід як знак містить в собі значення, яке можна розпізнавати, прочитувати і довідуватись, чий се слід, звідки йде і куди веде. Слід можна розгортати в просторі і в часі. Можна слідувати слідом, а можна стерти, знехтувати слід, не зауважити його, проочити чи незрозуміти й блукати манівцями. Слідами можна гордитись, а також і шанувати, і вчитуватись в них, і вивчати їх …

Галицькі сліди залишились в літературі від Івана Франка й Василя Стефаника, Йозефа Рота й Йосефа Агнона до Мартіна Полляка й Анджея Стасюка і звичайно ж Юрія Андруховича і Тараса Прохаська.

Галицькі сліди з часом стираються, їх тлумачать різні люди по різному, вони стають фрагментами галицького міфу, чи радше міфів, коли прогалини в знанні чи пам’яті заповнюють часом видуманими більшими елементами образ втраченого галицького світу.

В географічному просторі Галичини галицькими слідами є міста, містечка, штетли. Самі назви міст викликають в пам’яті різноманітні асоціації, сліди пам’яті (якщо вони не стерлись) конструюють образи, викликають почуття. Зазвичай опираємось на дуже помітні сліди, мало звертаємо уваги на нашарування, на оточення, на наслідки людей різних епох, на їх стан. Пам'ять тримається за більше, видатніше, приємніше, гарніше. Хочеться бути причетним до чогось знаменитого. Не хочеться чутись відповідальним за стерті, деформовані, спотворені сліди. Мовляв, це не наше, не ми винні. А часом за слідами здогадуємось про винуватих у злочинних наслідках.

Бучач – це галицький слід. Бучач – це ж, звичайно, знамениті Меретин і Пінзель та їх покровитель Микола Потоцький, які залишили у Бучачі настільки значні сліди, що вони стали символом міста, як, наприклад, ратуша, Василіанський монастир, Покровська церква тому й знаходимо їх парадні зображення у всіх путівниках. Бучач – це також менше знані Юлія Могилянка, дочка молдавського господаря, фундаторка церкви Миколая (1610 р.), лауреат Нобелівської премії, письменник Шмуель Йосеф Агнон, це й Симон Візенталь, слідопит за злочинцями-нацистами. Бучач – це річка Стрипа з крутими схилами, поміж якими затишно тулиться місто, мальовничим краєвидом з романтичними руїнами Бучацького замку.

Галицькі сліди в Бучачі викликають також щем і біль. Бучацький кіркут (єврейський цвинтар) з коло п’ятьмастами мацевами – це галицький vanitas. Нашарування різних часів у просторі міста як палімпсести, що свідчать про вітри епох, які вивітрювали, затирали галицькі сліди, залишали свої.

Бучач – це люди, які мріють про кращу долю свою і міста. Які сліди залишать вони?

Місце проведення : Київська фортеця, Київ, вул. Госпітальна 24А

ICal |  Google calendar